Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Северусе… Цей голос налякав Гаррі понад усе, що він пережив цього вечора. Дамблдор уперше по-справжньому благав.

Снейп нічого не сказав, тільки вийшов уперед і грубо відштовхнув Мелфоя. Троє смертежерів мовчки відсахнулися. Навіть вовкулака, і той нібито вгамувався.

Снейп якусь мить дивився на Дамблдора, і суворі риси його обличчя не виражали нічого, крім огиди й ненависті.

— Северусе… будь ласка…

Снейп підняв чарівну паличку і спрямував її на Дамблдора.

— Авада Кедавра!

Він лежав і раптом відчув, що на подвір’ї запанувала тиша. Це перестав співати Фоукс.

І він знав, невідь-як і невідь-чому, що Фенікс відлетів, назавжди покинувши Гоґвортс, так само, як і Дамблдор покинув школу, покинув світ… покинув Гаррі.

Аж тепер він нарешті збагнув, що йому намагався роз’яснити Дамблдор! Йшлося про різницю між тим, коли тебе виштовхують на арену, де має відбутися битва не на життя, а на смерть, і коли ти сам виходиш на цю арену з гордо піднятою головою. Хтось, можливо, вважатиме, що між цим немає особливої різниці, але Дамблдор знає… і я знаю, — подумав Гаррі,