Це історія кохання двох людей, Катерини та Степана. Кохання, яке бореться, долає труднощі, допомагає вистояти і врешті-решт перетворюється на легенду, що дає надію тим, до кого воно ще не прийшло.
Дурна була, тоді ще не мала й шістнадцяти, хоча вчилася вже в містечку на курсах крою та шиття. Не пішла в десятий клас, а вдома й раді; батько п’яничка, й мати коло нього змучилася: іди, Катре, матимеш на шматок хліба.
tasiцитирапреди 2 години
винила у всьому себе. Це вона винна, що Степан не беріг себе, він боявся не стільки хвороби, як того, щоб Катерина не знала про неї. Він любив її і весь час гороїжився, показував, який він міцний та дужий: хапався за найважчий мішок, за ціпа, за косу, за вила, а вона не могла його зупинити, хоч давно знала, що Степанові не можна так надриватися.
SerGOцитирапреди 7 години
— Що? Куди виходити? — Заміж. За мене. — Ой, держіть мене, упаду. Степан злегенька притримав її за стан, і Катерина ляснула його по руці. — Сама ж сказала, щоб тебе держати. — Хіба ж я тебе просила? — Більше нікого тут не було. — У тебе що, не всі дома? — Не знаю, я вдома давно не був.