Слово «Волинь» для поляків стало символом вбивства, хоч більшість і їх, і українців почули про ці події вперше лише на початку 2000-х років. «Волинь-43» — не вигадка польської чи російської пропаганди, а реальна страшна історія загибелі тисяч поляків та українців. Та її межі значно ширші у часі та географії…
Автор книги Володимир В’ятрович — історик і публіцист, один з найвідоміших дослідників українського визвольного руху, голова Українського інституту національної пам’яті та автор монографії «Друга польсько-українська війна 1942–1947 років», яка спровокувала бурхливу дискусію істориків навколо подій «Волині-43». Ця книга, написана на її основі, стала чи не першою спробою науково-популярного викладення подій, які російська пропаганда назвала «волинской рєзньой». Автор пропонує перестати робити поділ між катами та жертвами за національною ознакою та поглянути на події літа 1943 року на Волині у контексті україно-польської історії до, під час та після Другої світової війни, вивчаючи спогади безпосередніх учасників подій, документи українського та польського підпілля, Армії Крайової та УПА. Саме вони були дійовими особами цієї трагедії, що тривала не один рік.
Але хто ховався і продовжує ховатися за лаштунками цих подій? Хто отримує політичні дивіденди з історії двох найчисленніших європейських народів, що довгі роки виборювали свою державність під владою імперій, чиї кордони малювались на мапах з волі іноземних генералів і чиї визвольні гасла «від моря до моря» та «від Сяну до Дону» перетнулись у місці, що стало синонімом біди? Ця книга — можливість сформувати власну думку про волинські події, яка спиратиметься не на газетні чи політичні спекуляції, а на об’єктивні факти історії народів, для яких ця війна повинна стати останньою. Не в сенсі найближчої за часом, а такої, після якої буде неможлива інша…(Slovo «Volin'» dlja poljakіv stalo simvolom vbivstva, hoch bіl'shіst' і їh, і ukraїncіv pochuli pro cі podії vpershe lishe na pochatku 2000-h rokіv. «Volin'-43» — ne vigadka pol's'koї chi rosіjs'koї propagandi, a real'na strashna іstorіja zagibelі tisjach poljakіv ta ukraїncіv. Ta її mezhі znachno shirshі u chasі ta geografії…
Avtor knigi Volodimir V’jatrovich — іstorik і publіcist, odin z najvіdomіshih doslіdnikіv ukraїns'kogo vizvol'nogo ruhu, golova Ukraїns'kogo іnstitutu nacіonal'noї pam’jatі ta avtor monografії «Druga pol's'ko-ukraїns'ka vіjna 1942–1947 rokіv», jaka sprovokuvala burhlivu diskusіju іstorikіv navkolo podіj «Volinі-43». Cja kniga, napisana na її osnovі, stala chi ne pershoju sproboju naukovo-populjarnogo vikladennja podіj, jakі rosіjs'ka propaganda nazvala «volinskoj rєzn'oj». Avtor proponuє perestati robiti podіl mіzh katami ta zhertvami za nacіonal'noju oznakoju ta pogljanuti na podії lіta 1943 roku na Volinі u kontekstі ukraїno-pol's'koї іstorії do, pіd chas ta pіslja Drugoї svіtovoї vіjni, vivchajuchi spogadi bezposerednіh uchasnikіv podіj, dokumenti ukraїns'kogo ta pol's'kogo pіdpіllja, Armії Krajovoї ta UPA. Same voni buli dіjovimi osobami cієї tragedії, shho trivala ne odin rіk.
Ale hto hovavsja і prodovzhuє hovatisja za lashtunkami cih podіj? Hto otrimuє polіtichnі divіdendi z іstorії dvoh najchislennіshih єvropejs'kih narodіv, shho dovgі roki viborjuvali svoju derzhavnіst' pіd vladoju іmperіj, chiї kordoni maljuvalis' na mapah z volі іnozemnih generalіv і chiї vizvol'nі gasla «vіd morja do morja» ta «vіd Sjanu do Donu» peretnulis' u mіscі, shho stalo sinonіmom bіdi? Cja kniga — mozhlivіst' sformuvati vlasnu dumku pro volins'kі podії, jaka spiratimet'sja ne na gazetnі chi polіtichnі spekuljacії, a na ob’єktivnі fakti іstorії narodіv, dlja jakih cja vіjna povinna stati ostann'oju. Ne v sensі najblizhchoї za chasom, a takoї, pіslja jakoї bude nemozhliva іnsha…)
Станиця є цілковито в польських руках, хоча в районі її є 80 % українців. Від якогось часу оба згадані панове ведуть під плащиком вербування робітників до Райху гостру протиукраїнську акцію, бо вибирають лишень самих українців. І так: минулого тижня в Німстові, де населення є 50 % польське, визначено 35 людей до Райху, в чому 31 українців, а лиш 4 поляків. Маємо довірочні дані, що саме в цих днях визначує п. Квєтньовскі з обох Люблинців — чисто українських сіл — понад 180 людей, очевидно, рівно ж самих українців».
Інший важливий момент, що істотно вплинув на перебіг протистояння, також є наслідком тривалого бездержавного статусу українців і поляків. Національне самоусвідомлення обох народів у складі імперій було справою окремих ентузіастів, а не відбувалося в межах держав, як у, наприклад, Франції, Іспанії, Німеччині
