Мене звуть Вертцигель

Дозвольте, друзі мої, під настрій поділитись з вами ще одним з спогадів. Можливо, ви з мого досьє довідались, що за фахом я налагоджувальник КВП та А, отже довелось мені об’їздити майже весь Союз і за 16 років багато чого побачити і почути. Наша київська бригада, до якої входили фахівці шістьох спеціальностей, в 1975 році працювала на пуску одного з заводів в Ярославлі. Серед нас був такий собі слюсар Тихон Іванович, відомий серед доволі широкого загалу налагоджувальників не стільки трудовою звитягою, скільки вмінням за одну добу і тільки за три карбованці (автостопом) дістатися з Києва до Ярославля, та ще вмінням в’язати шкарпетки з різнокольоровими пальчиками… Тому, кому доводилось бачити Тихона Івановича, що зовнішністю дуже нагадував Карла Маркса, під творчого процесу — а саме, вив’язування пальчиків, образ Великого Вчителя на все життя пов’язувався з суспільно корисною справою… Потім вже ніхто з нас не міг дивитися на портрет Карла Маркса без посмішки і думки: а де шкарпетка? Розмовляв Тихон Іванович, навіть в Ярославлі, виключно українською мовою. Коли місцеві його не розуміли (а не розуміли його завжди), він у розпачі розводив руки, примовляючи: — Ну чого воно таке пришелепкувате? Людської мови не розуміє… І вимагав, щоб хтось переклав «на їхню». Тихон Іванович мав ще одну особливість: до знайомих і не знайомих, а в Ярославлі і до жінок (все одно не зрозуміють), він звертався однаково: — Я перепрошую, шановний дядечку… І от одного разу, сиджу я, прикутий монтажним ланцюгом на трубопроводі десь метрів за чотири від підлоги, налагоджую регулюючий клапан, а знизу проходить Тихон Іванович з двома нашими хлопцями. Почув брязкіт металу, підняв голову, побачив мене і промовив, звертаючись чи то до хлопців, чи так, сам до себе: — Як, все ж, тепліє не душі, коли ото на чужині, задереш, бува, голову, а в гіллі рідна істота ворушиться… До чого це я? А так, мені теж тепліє на душі від ваших коментарів… І відчуваю я себе, як багато років тому, «рідною, для когось з вас, істотою» в гіллі світового павутиння… Дякую Вам, шановні мої друзі за радість того відчуття.. Чолом! Ваш Володимир Пе. Се. Не переплутайте з ШАЛОМ! — то зовсім інша історія…