Гора між нами

дається на тисячі шматочків. Хтось розпадається барвистою купкою, а дехто — відтінками сірого. Комусь бракує шматочків, а у когось їх забагато. Проте всі ми втрачаємо надію зібратися докупи. Аж ось з’являється той, хто може відшліфувати гострі краї та відшукати втрачені шматочки. Це повільний, важкий і болючий процес. І короткого шляху тут немає.

Біль — це слабкість, що виходить із твого тіла,

Виходьте за чоловіка, який буде йти життям поруч із вами наступні п’ятдесят чи шістдесят років. Буде відчиняти перед вами двері, готувати каву, мастити кремом п’яти — загалом, ставитиме вас на п’єдестал, де вам і місце. Подумайте, чи одружується він з вами лише через чудове личко та довгі коси? Чи кохатиме він вас через п’ятдесят років будь-якою?

Завжди є шанс.
Завжди.

Каміння й палиці можуть зламати кістки… але якщо хочеш ударити когось глибоко — бий словами.

провів тисячі операцій, — тицьнув я себе в груди, — і нерідко пацієнти були в жахливому стані. Значно гіршому за наш із тобою. І жодного разу я не подумав: «Ні, він не вибереться, йому не одужати». Так вийшло, що лікарі — чи не найоптимістичніші люди в світі. Бо інакше ніяк. Уяви собі лікаря-песиміста: «Лікарю, скажіть, як мої справи?» — «Гадаю, вам не жити», — і таке співчутливе хитання головою. Як би це було? З таким підходом у медицині довго не протриматися — хто ж піде до такого лікаря? Лікар має навіть у найгіршій ситуації знаходити спосіб поліпшити її. Щодня ми наче граємо в шахи — граємо зі смертю. І часто виграємо. Хоча не завжди. І ми це все, — моя рука описала коло, — робимо лише заради одного. Заради надії. Надія тече по наших жилах, штовхаючи нас уперед.

Розбите серце ніколи не відросте наново. Це ж не хвіст ящірки. Серце — воно як великий вітраж, що розпадається на мільйони скалок. Докупи їх вже не зібрати. Принаймні таким, як було, воно вже ніколи не стане. Можна стопити всі ті шматочки воєдино, але вітражем та купа барвистого скла більше не стане. Розбиті серця не загоюються

ось що я можу сказати: жити з розбитим серцем — це як жити напівмертвим. А це не життя.

Ви питали поради? Скажу вам те саме, що радив своїм дівчаткам перед весіллям. Виходьте за чоловіка, який буде йти життям поруч із вами наступні п’ятдесят чи шістдесят років. Буде відчиняти перед вами двері, готувати каву, мастити кремом п’яти — загалом, ставитиме вас на п’єдестал, де вам і місце. Подумайте, чи одружується він з вами лише через чудове личко та довгі коси? Чи кохатиме він вас через п’ятдесят років будь-якою?

Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога