Епоха невинності

Довге спільне життя навчило Арчера: не так уже важливо, що шлюб був лише нудним виконанням обов’язку, якщо цей обов’язок виконано гідно.

За цими словами Арчера запала довга мовчанка. Вона тривала доти, поки екіпаж не минув безлюдні вулиці передмістя і не звернув на яскраво освітлену П’яту авеню.

— Значить, ваша мрія — у тому, щоб я стала вашою коханкою, якщо вже я не можу бути вашою дружиною, про що ви чудово знаєте? — несподівано спитала Еллен.

Арчера прикро вразила груба відвертість її слів: жінки його кола соромилися цього слова, навіть коли мова безпосередньо торкалася інтимних стосунків. І ще: Еллен вимовила його так, немов у її лексиконі воно займало постійне місце.

«Чи не занадто часто вона чула його в тому минулому, жахливому житті, від якого втекла?» — подумав він.

— Я хочу… я хочу якось опинитися разом з вами у тому світі, де цього поняття просто не існує. Де ми станемо просто людьми, які кохають одне одного, а все інше не матиме ані найменшого значення.

Еллен глибоко зітхнула, супроводивши це зітхання коротким смішком.

Відколи Мей стала все частіше просити його читати вголос — переважно поезію, Арчер почав віддавати перевагу історії. І зовсім не тому, що йому не подобався звук власного голосу, а тому що він завжди знав наперед, що скаже дружина з приводу прочитаного. На ту пору, коли вони були заручені, Мей, як він зрозумів значно пізніше, тільки повторювала його власні міркування. Але відколи він перестав висловлюватися про тих чи інших поетів, вона все частіше набиралася сміливості висловити власну думку — і щоразу це геть-чисто позбавляло його задоволення від читання.