Володимир Галайчук

Хто здобуде цвіт папороті, той нібито стане щасливим, зможе закохувати в себе, відмикати будь-який замок, бачити місця зі скарбами, розуміти мову тварин, «все буде знать, шо в світі де робиця», «всьо буде знати: дранне і добре знати, кров замовляти, зуби, воду з покойника, на зуби до місяця зговорювати», тобто стане «знахуром»

Той, хто знайшов цвіт папороті, повинен розрізати пучку й закласти його «в долінь пуд шкуру» або біля розтятого косою лівого мізинця. Цвіт закладали саме в ліву долоню, бо якби в правицю, то під час вітання частинка сили переходила б до інших275

Серед найзмістовніших можна відзначити праці Дмитра Зеленіна992, Казимира Мошинського993, Людмили Виноградової994, Корнелія Кутельмаха995

Схожі обереги (свячену воду, свячену вербу, громничну свічку, великодній рушник, великодній ніж, хліб)

дев’ять голок

Конотопській відьмі» Григорія Квітки-Основ’яненка

спалили запідозрену в чарівництві жінку, вина якої, по суті, полягала лише в тому, що вона дожила до ста двадцяти років2142.
Часто

Щоб запобігти цьому, зв’язували небіжчикові ноги й руки принесеною з лісу між мізинними пальцями на нозі ожиною, клали йому під язик гачки з дроту, у п’яти забивали голки чи товчене скло, одразу після виносу тіла в підвалину на «вуглі» забивали цвяха, біля порогу чи у воротях клали сокиру, посипали за труною маком-«дикунцьом»

Вірили, що найкраща жертва для упиря — та людина, котра чхнула, а їй ніхто не сказав «На здоров’я!»

Особливо заслуговує на увагу в цьому переліку доробок Володимира Гнатюка, чиї «Знадоби…» до сьогодні залишаються неперевершеними за обсягом та якістю матеріалів. Перший том цієї масштабної праці обмежено матеріалами з Галичини, проте другий містить і матеріали зі Східної України (збірки Митрофана Дикаріва, Данила Щербаківського).[15] Варто згадати й про ще одну ґрунтовну працю першої половини ХХ ст., значну увагу в якій приділено народним віруванням та уявленням, — це «Народна культура слов’ян» Казимира Мошинського.[16]