Тал Бен-Шахар

Навчання за типом утоплення — це наочне свідчення, по-перше, того, що прагнення позбавитися страждань є потужною силою, яка спонукає нас діяти, а по-друге, того, що, позбувшись страждань, ми нерідко плутаємо полегшення зі щастям. Людина, голову якої силоміць утримують під водою, потерпатиме від неабиякого дискомфорту і щосили намагатиметься вивільнитися. Якщо в останній момент її голову відпустять, вона хапатиме ротом повітря й відчуватиме щось на кшталт п’янкого полегшення.

Дуже вже дивним і викривальним здається цей парадокс — ми запевняємо, що нам більше подобається байдикувати, ніж працювати, а насправді моменти найвищого емоційного злету відвідують нас саме на роботі. Це парадоксальне явище наводить на думку, що наше упередження проти праці — у наших-бо очах будь-яка праця асоціюється зі стражданням, а неробство з насолодою, — вкоренилося так глибоко, що спотворює сприйняття того, що відбувається з нами зараз. Коли ми регулярно й автоматично, на рівні умовного рефлексу характеризуємо приємні події, які відбуваються з нами на роботі, як щось негативне, то підрізаємо крила власному щастю, адже для того, щоб бути щасливими, ми повинні не тільки відчувати позитивні емоції, а й сприймати їх як такі.

Наша звичка ставити знак рівності між працею і стражданням — це потужний внутрішній бар’єр, який заважає багатьом людям переживати щастя в навчанні й у прац