Сара Дж. Маас

Хай кожен мій змах непоборний і сильний,

Та вбиваю тихцем я, повільно…

Кохання… Кохання як бальзам. І кохання — отрута.

Ані на мить не засмучуйся тим, що дає тобі радість.

Ти моя розумнице. А тепер іди. Повернися на підборах. Гаразд. Прямуй до дверей. Тримай голову високо піднятою. Нехай натовп розступиться. Крок за кроком.

Різенд поглянув на двері, потім знову на мене. Крила зникли так само швидко, як і з’явилися. А потім він припав губами до моїх губ. Його язик змусив їх впустити туди, де я досі відчувала смак Темліна. Я пручалася й відбивалася, але Різенд тримав мене дуже міцно, заволодівши моїм ротом, зубами і язиком.

— Усе, що я коли-небудь любив, зазвичай відбирали в мене. Я мало кому розповідав про крила. Або польоти.

— Емісарка в золотій короні. Це така традиція у Прифії?

— Ні, — м’яко відповів Різенд. — Але їй так личить, що я не зміг утриматися.

— Не консорт, не дружина. Фейра — Вища Леді Двору Ночі. Рівна мені в усьому. Вона носитиме мою корону, сидітиме на троні поруч із моїм. Ніколи не залишиться осторонь, ніколи не буде зі мною лише для розмноження, утіх і виховання дітей. Вона моя королева.

«Я більше не жертва», — подумала я, обережно підходячи до дверей.

І я не була мишею. Я була вовчицею.

— Я не усвідомлював, що у твоїй історії граю роль злочинця.

— Ти й не був ним.