Катерина Гловацька

Можливо, війни трапляються знову та знову лише тому, що одні ніколи не можуть до кінця відчути страждання інших.

все лихо на землі відбувається здебільшого через низеньких людей: вони куди енергійніші й незлагідніші, ніж довготелесі. Я завжди остерігався потрапляти в частину, де ротні командири невисокі на зріст; більшість із них — справжні кровопивці.

наше покоління набагато чесніше, ніж їхнє; вони переважали нас тільки гарною мовою і спритністю. Перший же арти­лерійський обстріл виявив нашу помилку та знищив той світогляд, який вони нам прищеплювали.

— Через війну ми стали ні до чого не здатні.
І каже слушно. Ми вже не молодь. Ми вже не хочемо завойовувати світ. Ми втікачі. Тікаємо від самих себе. Від свого життя. Нам було по вісімнадцять років, ми тільки починали любити життя й світ, а нам довелося стріляти в них. Перший снаряд влучив у наше серце. Нас відрізано від справжньої діяльності, від прагнень, від прогресу. Ми вже не віримо в них: ми віримо у війну.

Нікому земля не дає стільки, як солдатові. Коли він припадає до неї довго й міцно, коли він заривається в неї обличчям, усім тілом, смертельно наляканий вогнем, тоді вона його єдиний друг, його брат, його мати; він звіряє їй свій страх стогоном і криком, і вона мовчки боронить його, тоді знову відпускає на якихось десять секунд трохи пробігти й ще трохи пожити, а згодом знову ховає його, часом — назавжди

Потім ми переходимо на інше місце й знову сідаємо грати в карти. Адже ми тільки й уміємо, що грати в карти, лая­тись та воювати. Небагато для двадцяти років і забагато для двадцяти років.

Чийсь наказ перетворив ці тихі постаті на наших ­ворогів; інший наказ міг би перетворити їх на наших друзів. Якісь люди, що їх ніхто з нас не знає, сіли десь за стіл і підписали угоду, і ось уже кілька років нашою найвищою метою стало те, що зазвичай усе людство вважає ганьбою й за що найтяжче карає.

Це тільки спроба розповісти про покоління людей,
що їх занапастила війна,
навіть як хто з них і не потрапив під снаряди.

Але й він піддався умовлянням, а то йому, звісно, було б непереливки.

Ми ще не встигли пустити коріння. Вій­на вирвала нас із ґрунту.