Рендал Рей

З-поміж основних настанов посібника — застосувати відносно недавно розроблені принципи секторальних балансів економіки та підходу сучасної теорії грошей. Провідна установа цих досліджень — Економічний інститут ім. Леона Леві, вчені якого спираються на наукові роботи Вінна Ґодлі та Гаймана Мінськи. Дослідження й напрацювання інституту сфокусовані переважно на країнах, що розвиваються.

Ми покажемо, чому монетарні економіки працюють нижче своїх можливостей, повністю не залучаючи наявних ресурсів (наприклад, працю).

Головний виклик усталеним поглядам більшості людей — твердження MMT, що фінанси суверенного уряду не мають нічого спільного з фінансами домогосподарств або інших суб’єктів економіки (малого та середнього бізнесу, підприємств різної форми власності). Адже часто-густо ми чуємо: «Якби я розпоряджався бюджетом своєї родини так само, як уряд керує державним бюджетом, то збанкрутував би» або «Наша держава живе невідповідно до своїх статків». І далі: «Тому нам слід узяти під контроль бюджетний дефіцит». MMT вважає цю аналогію хибною. Суверенний уряд не може стати неплатоспроможним у власній валюті; у власній валюті він завжди зможе проводити платежі.

Справді, якщо уряд витрачає та позичає національну валюту для її введення в обіг в економіці та використання економічними агентами, то йому перед здійсненням таких витрат, звісно, не потрібні податкові надходження. Ба більше, якщо платники податків сплачують їх у національній валюті, то щоб уможливити це, уряд спочатку має її витратити. Знову ж таки, все це було очевидно ще 200 років тому, коли королі буквально викарбовували монети, які потім витрачали і згодом отримували назад, коли піддані повертали монети податками.
Зауважте, що ми в США досі називаємо сплату податків не інакше як «поверненням податку»19. Що ж ми «повертаємо»? Ми повертаємо нашому суверенному уряду власну валюту (зазначивши суму, яку взяли в борг).

державні цінні папери — це те саме, що й ощадний рахунок, тільки в центральному банку. За цим рахунком виплачується більший відсотковий дохід, ніж за залишками на резервному рахунку банку.

ФРС зараз платить відсоток на залишок резервних грошей, наявних на рахунках банків, тому функціонально вони прирівнюються до державних облігацій, якими володіють банки.

або витрачаючи їх (проводячи фіскальну політику), або віддаючи їх у позику (проводячи монетарну політику).

банки створюють депозити, коли надають кредити позичальникам. А ті сплачують або повертають позики банкам, використовуючи депозити. Це означає, що банки спочатку мають створити депозити, щоб позичальники могли сплатити свої позики.

Податки, швидше, створюють попит на власну валюту уряду, щоб уряд міг витрачати (чи давати позики) в цій валюті.

операційна мета продажу державних цінних паперів — допомогти центральному банку досягти своєї цільової процентної ставки за одноденними операціями21 (овернайт). Завдяки продажу облігацій банки позбуваються надлишкових резервів, які інакше тиснули б на процентну ставку на ринку резервних грошей22 донизу повз цільову ставку центрального банку. Купівля облігацій центральним банком збільшує резерви банківської системи, не даючи процентним ставкам за одноденними депозитами піднятися над бажаним для центрального банку рівнем.