Джоан Гарріс

Вона розуміла більше, ніж я собі уявляла.

Люди перестали бути людьми:

Якось так трапилося, що він став незамінним. Він чистив овочі на вечерю. Приносив дрова й патрав рибу. Хоч відвідувачів у «Малиновому млинці» значно поменшало — я більше не відкривала кафе в будні, і навіть у вихідні присутність фургона відлякувала всіх завсідників, крім найвідданіших, — він все одно приглядав за ним, мив посуд і протирав підлогу. І робив це майже завжди мовчки: це було комфортне мовчання тривалих довірливих стосунків, мовчання дружби.